| الوصف: |
Метою розвідки є привернення уваги до теоії української народнопісенної поліфонії самобутнього композитора й видатного науковця Т.С.Кравцова (1922–2013) та висвітлення подальших перспектив її розвитку. Хоча Т.С. Кравцов не залишив монографії з поліфонії, утім, матеріали статей, лекцій, усних виступів переконують в тому, що композитор мав власну концепцію логіки та поетики народнопісенної поліфонії зі своєю оригінальною термінологічною системою («прихована імітаційність», «ярусний склад», «народно-поліфонічний пісенний склад» тощо). До її базисних положень належать такі: 1) українській народній пісні притаманна прихована імітаційність; 2) це є наслідком глибинного логічного процесу реалізації певного мелодико-гармонічного інваріанту, котрий лежить в її основі (на користь чого свідчить ритмічна тотожність і секвенційність фольклорних зразків); 3) звідси випливає, що в народній мелодиці (одноголоссі) апріорі закладений гармонічний (багатоголосний) потенціал незалежно від того, реалізований він насправді чи ні; 4) прихована імітаційність одноголосної музики – явище інтернаціональне.Симптоматично, що теорія Т. Кравцова, яку він найбільш активно опрацьовував у 60-70 рокі, знаходилася в руслі аналогічних розвідок інших дослідників – Є. Корчинського, С. Скребкова, О. Ровенка та ін., – відповідаючи, таким чином, на злободенні запити свого часу. Досліджуючи поетику української народної поліфонії і музичного фольклору загалом, крім прихованої імітаційності, до основних якостей останнього Т. Кравцов зараховує прозорість фактури, зумовлену обмеженою кількістю голосів та їхньою ритмо-мелодичною подібністю, свободу та самостійність мелосно-інтонаційного розвитку, тяжіння голосів до ритмічної автономії, наявність елементів зменшеного ладу, невиявлену до кінця функціональність. |